Текст та фото: Коаліція "Дніпропетровщина 1325"

 

    Юлія Ткач згадує, як їй казали: «жіноче місце на кухні». Стати правоохоронницею вона вирішила у 2007 році. Тоді жінок у міліцію брали неохоче. Юлії знадобився рік, щоб пройти всі конкурси й перевірки. Тепер в неї 18 років досвіду за плечима і звання майора поліції.

    «Вважали, що жінки підуть у кілька декретів, а потім на пенсію».

31 січня 2008 року її зарахували. Перші роки служби були найважчими: нічні виїзди, нескінченні протоколи і відсутність вихідних.

    «У фільмах усе виглядає ефектно… А в житті ти можеш поїхати вночі на справу й повернутися вранці. Було дуже важко. Були моменти, коли хотілося звільнитися. Але я жодного дня не пожалкувала, що обрала поліцію».

    Згодом були нові відділи й підрозділи. Вона розслідувала тяжкі злочини, у тому числі проти дітей, працювала зі справами, які залишають слід на все життя. У 2021 році пішла в ад’юнктуру Нацполіції, чотири роки присвятила науковим дослідженням і у 2025-му захистила дисертацію. Сьогодні Юлія знову на практиці — працює дізнавачкою у відділенні поліції №1 ДРУП-2. Попри упередження, які доводилося чути раніше, вона бачить, як змінилося суспільство:

    «Так, були такі випадки. Але сьогодні ситуація змінилася. У поліції, судах, прокуратурі й навіть у ЗСУ – багато жінок. І я щаслива, що зараз ніхто не дивується, коли жінка носить погони».

Юлія говорить і як практик, і як дослідниця. Вона чітко формулює: участь жінок у секторі безпеки – це право, а не подарунок:

    «Конституція України й міжнародні стандарти ООН, Ради Європи, НАТО передбачають рівні можливості для жінок і чоловіків. Це не привілей – це право. Команди, де є баланс статей, працюють ефективніше. Жінки мають інший підхід у кризових ситуаціях, проявляють уважність до деталей, комунікабельність, стресостійкість. Це доведено і в ЗСУ, і в Нацполіції, і в СБУ».

Її переконання підкріплені щоденною практикою:

    «Присутність жінок підвищує довіру громадян, особливо серед дітей і жінок, які часто є найбільш вразливими. Жінці легше звернутися до жінки-поліцейської із заявою про насильство чи торгівлю людьми».

    Майорка наголошує: під час війни особливої уваги потребують кілька категорій жінок:

«Постраждалі домашнього насильства – їм потрібне негайне реагування, шелтери, правова та психологічна допомога. Жінки на окупованих і прифронтових територіях – вони надзвичайно вразливі до сексуального насильства й примусу. Військовослужбовиці та правоохоронниці – стикаються з дискримінацією і подвійним навантаженням: служба плюс сім’я. Жінки з дітьми, внутрішньо переміщені особи – потребують матеріального й правового захисту».

    Для Юлії поліція – не просто професія, а покликання: «Я люблю цю роботу. Вона важка, але цікава. Злочинці не знають ні вихідних, ні свят. Поліція – теж. Але це моє покликання».

Вона не приховує: шлях у цю професію непростий.

    «Йдіть до поліції! Але будьте готові до труднощів. Потрібна витримка, наснага і віра у власну мрію… Бо мрії мають здійснюватися».